Для банківського нагляду, що здійснюється у Великобританії, характерний контроль за діяльністю кожного банку. На підставі проведеного контролю для кожного банку розробляють заходи, що враховують конкретні умови його діяльності, узгоджені з керівництвом банку. Ці заходи покликані забезпечити для банку необхідний мінімум оперативної безпеки щодо капіталу, резервних коштів, ліквідності, системи менеджменту і бухгалтерської звітності.
Нагляд з боку Банку Англії за діяльністю банків здійснюється за допомогою збирання статистичної інформації, звітів бухгалтерів, відвідувань банків і регулярних офіційних співбесід з їхнім керівництвом. Зустрічі з керівництвом банку — одна з особливостей нагляду у Великобританії.
Зауважимо, що до 1982 року в Банку Англії проведення інспекцій не практикувалося, оскільки в Банку не було власного штату інспекторів для перевірок на місцях. Зараз Банк Англії використовує для таких цілей групу фахівців з 3 банківських службовців і 5 бухгалтерів, що не є співробітниками Банку Англії, але працюють під керівництвом його постійного штатного менеджера. Така група інспекторів періодично перевіряє усі аспекти діяльності банків, в тому числі їхні операції, системи обліку й контролю, якість кредитного портфеля, компетентність керівників, ділову стратегію і політику.
У західноєвропейських країнах система контролю за діяльністю банків має чіткішу та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання діяльності банків є "Закон про банки Федеративної Республіки Німеччини" та "Закон про центральний банк" від 1957 року, а практичний контроль за операційною діяльністю банків веде спеціальний орган — Федеральне відомство з контролю над банками. Головні принципи контролю визначені спеціальним декретом цієї установи, які погоджені із центральним банком. Ці дві установи тісно взаємодіють між собою. Так, Відомство не має своїх відділень, тому воно постійно звертається до Центрального банку для отримання консультацій та інформації щодо стану справ у різних регіонах країни. Відомство надає дозволи на відкриття нових банків, встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, здійснює нагляд за виконанням законодавства. Воно мас можливість вимагати від банків надання будь-якої інформації, проводити ревізії, втручатися в операційну діяльність та видавати накази щодо негайного припинення операцій. Банки, у свою чергу, зобов'язані інформувати Відомство про усі зміни щодо їхнього юридичного статусу, надавати місячні та річні баланси.
За погодженістю із Центральним банком Федеральне відомство з контролю над банками встановлює низку обов'язкових нормативів. Відповідно до чинних правил:
— сума ризикових активів банку не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більш ніж у 18 разів;
—наприкінці кожного операційного дня непокрита позиція в іноземній валюті не повинна перевищувати акціонерний капітал банку більш ніж на 30%;
—відкрита позиція за фінансовими ф'ючерсами та опціонами не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більш ніж на 20% щодня;
—про великі кредити одному позичальнику (на суму, що перевищує 15% капіталу банку) банки повинні негайно інформувати Центральний банк, а загальна сума великих кредитів не повинна перевищувати капітал банку більш ніж у8 разів.
Згадані принципи мають рекомендаційний характер і необов'язкові для виконання. Водночас якщо Відомство вважає наявність у банку низької ліквідності та відсутність достатнього капіталу наслідком невиконання зазначених принципів, воно може застосувати такі санкції до банку, як, наприклад, припинення проведення операцій та тимчасове закриття.
У Франції функції нагляду й контролю за банківською діяльністю покладені на Банківську комісію — державний адміністративний орган, незалежний від Банку Франції, але який тісно з ним взаємодіє. Очолює Комісію голова Банку Франції. Співробітниками робочого органу Комісії — Генерального секретаріату—є відповідно до Закону про банки тільки службовці Центрального банку. До обов'язків Банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ, контроль за їхнім фінансовим станом, а також за дотриманням працівниками банків професійної етики. При здійсненні адміністративного нагляду перевіряється законність операцій усіх кредитних установ країни, причому не лише тих, що діють у Франції, а й закордонних філій.
У своїй роботі Банківська комісія керується передусім результатами періодичних перевірок фінансової документації піднаглядних установ, але за потреби проводить й інспекційні перевірки на місцях. Інспекційні перевірки проводяться згідно з розпорядженнями на перевірку будь-якої банківської документації.
Сувора система контролю за діяльністю банків існує у Бельгії, де перевірка банківської діяльності проводиться перманентно спеціально визначеними інспекторами, які закріплені за кожним банком.
У Швейцарії та Німеччині планові ревізії банків, як правило, не здійснюються, але у законодавчому плані передбачено надання фінансових звітів, погоджених незалежними аудиторськими фірмами. У Німеччині банки надають Німецькому Федеральному банку таку інформацію: щомісячний баланс та статистичний звіт; щомісячні дані про мінімальні обов'язкові резерви; щомісячний звіт за зобов'язаннями банку за відкритими кредитами та виконання кредитних ліній; щоквартальний звіт про позики нефінансовим структурам; щоквартальний звіт про позичальників, які мають за останні три місяці заборгованість понад 1 млн. євро і більше.
У Канаді створено державний орган з банківського контролю — Бюро нагляду за фінансовими установами. Раніше ці функції виконував Банк Канади.
Щорічно проводяться загальні ревізії банків. Крім того, банки повинні щомісячно та щоквартально надавати звіти за операціями не лише Бюро нагляду, а й відповідному органу парламенту.
За останні роки обставини, в яких працюють банки України, докорінно змінилися. Лібералізація руху капіталу, дерегуляція ринку грошей та капіталів, потік фінансових інновацій, конкуренція на ринку фінансових послуг потребують нових підходів до управління банківською діяльністю. На фоні посилення конкуренції між банками зростає актуальність проблеми забезпечення ефективної системи банківського нагляду та регулювання з боку Національного банку України.
Вивчення проблеми формування ефективної банківської системи дали підстави зробити висновки про необхідність системного підходу до побудови рівноважної стратегії організації банківського нагляду та регулювання в Україні з урахуванням особливостей національної економіки.
Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього "самонагляду" тих комерційних банків, які він контролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення і впровадження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпечення фінансової стійкості й дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.
Головним завданням дослідження є аналіз сучасних проблем банківського нагляду в Україні та розмежування нагляду з боку НБУ щодо внутрішньо-банківського нагляду кожного окремого комерційного банку з урахуванням світового досвіду.
Останніми роками Україна помітно вдосконалила систему банківського регулювання та нагляду, лишається низка недоліків, які значно знижують його дієвість. Зауважимо, що ефективний банківський нагляд ґрунтується на адекватній законодавчій та методологічній базі банківського нагляду. Діяльність служби банківського нагляду дає позитивні результати лише тоді, коли вона підкріплена міцним законодавством і чіткими правилами регулювання банківської діяльності. При цьому правова інфраструктура банківського контролю може змінитися залежно від країни, але у багатьох випадках вона повинна мати три рівні: законодавство, серії регулятивних правил та роз'яснення політики.
Отже, законодавча інфраструктура має надати центральному банку права й повноваження для виконання своїх завдань щодо розумного банківського нагляду від створення до, процесу ліквідації банку, якщо необхідно.
На нашу думку, банківський нагляд в Україні можна удосконалити, приділивши увагу, зокрема, питанням:
—підвищення захисту Інтересів вкладників, що розміщують свої коштів банках, від неефективного управління банками;
—удосконалення процесу реорганізації банків;
—розширення повноважень наглядової ради банку;
—створення банківських об'єднань;
—посилення контролю за змінами у структурі власності;
—спрощення порядку ліцензування і реєстрації філій банку;
—забезпечення правового захисту працівників банківського нагляду;
—удосконалення програми навчання і підвищення кваліфікації працівників банківського нагляду України в економічно розвинених країнах світу.
Незважаючи на те, що у червні 1996 року НБУ став членом Групи банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи, у сфері банківського нагляду є недоліки, які значно знижують його дієвість і перешкоджають повному виконанню Базельських принципів ефективного банківського нагляду. Зважаючи на досвід зарубіжних країн, можна зробити висновок, що банківський нагляд в Україні значно відрізняється від банківського нагляду різних країн світу. І тільки практичне вирішення згаданих питань дасть змогу підвищити ефективність банківського нагляду й забезпечити повне виконання Базельських принципів ефективного банківського нагляду та наближення України до європейських стандартів.
Розділ 2. Діагностичний аналіз ефективності діяльності банків в фінансовому секторі україни
2.1 Макроекономічний аналіз ефективності діяльності банків України