3.2 Побудова системи трансфертного ціноутворення у банку
З метою найефективнішого використання pеcуpciв банку необхідно застосовувати механізм ціноутворення, за якою всі, хто використовує ресурси, мають платити за право їх використання тим, хто залучає ці ресурси. Такий механізм ціноутворення визначає рівень ставки, за якою один підрозділ фінансової установи платить за кошти, залучені іншим її підрозділом. Система трансфертного ціноутворення дає змогу об'єктивно проаналізувати внутрішню дохідність банку, оцінити дохідність кожної операції та прийняти рішення щодо оптимального використання ресурсів.
Трансфертне ціноутворення є ключовим елементом системи управлінського обліку. З його запровадженням АТ «ІНДЕКС-БАНК» отримає об'єктивну систему розподілу процентної маржі за всіма операціями. Тільки за такого механізму можна зробити обґрунтовані висновки про результати роботи підрозділів, дохідність продуктів і прибутковість клієнтів, оскільки з'являється можливість враховувати не лише прямі доходи і витрати, а й вартість залучення і розміщення фінансових ресурсів.
Трансфертне ціноутворення є інструментом, за допомогою якого всередині банку розподіляються витрати, необхідні для залучення ресурсів. Казначейство банку купує ресурси за спеціально встановленою процентною ставкою (трансфертною ціною) у тих підрозділів, які їх залучають, та продає тим підрозділам, які здійснюють активні операції.
За допомогою трансфертного ціноутворення банк може визначати внесок окремих напрямів бізнесу, наприклад, різних видів залучення ресурсів (депозити, векселі) і різних форм їх розміщення (кредити, міжбанківські кредити, цінні папери) в результати діяльності банку. Цей механізм допомагає також оцінити ефективність роботи філій та інших відокремлених підрозділів банку, що досить важливо для АТ «ІНДЕКС-БАНК», оскільки він має розгалужену філіальну мережу.
Трансфертні ціни слугують відносними ставками для розрахунку процентних доходів від окремих угод, продуктів, сегментів ринку або підрозділів банку. Вони також дають змогу перенести ризики ліквідності і процентних ставок від функціональних підрозділів банку до казначейства.
Внутрішня управлінська система допомагає перерозподіляти ресурси між профіт-центрами банку, тобто основними напрямами його діяльності, прибутковість яких оцінюється як прибутковість окремих бізнесів. Перерозподіл відбувається через казначейство, яке купує ресурси у депозитних підрозділів та продає їх кредитним. Система трансфертного ціноутворення уможливлює ведення розрахунку доходів на основі трансфертних цін таким чином, що алгебраїчна сума процентної маржі всіх підрозділів банку, в тому числі казначейства, відображає чистий процентний дохід банку за балансом у цілому.
Усі профіт-центри банку використовують загальний ресурс — ліквідність. Перша функція системи трансфертного ціноутворення полягає у забезпеченні руху коштів від профіт-центрів, які не мають збалансованої позиції щодо залучених та розміщених ресурсів, до казначейства. Перерозподіл ресурсів між профіт-центрами потребує певної системи внутрішніх цін, які дають змогу розраховувати процентний дохід як різницю між цінами для клієнтів і внутрішніми трансфертними цінами. Отже, трансфертні ціни забезпечують зв'язок між загальними процентними доходами банку та процентними доходами окремих його підрозділів.
Унаслідок того, що обсяги розміщення і залучення коштів є не збалансованими для різних профіт-центрів банку, система трансфертного ціноутворення шляхом визначення нетто-позиції між обсягами залучених та розміщених підрозділом банку ресурсів допомагає перерозподіляти ці ресурси так, щоб фінансувати підрозділи з дефіцитом ліквідності, купуючи ресурси у підрозділів, які мають й надлишок.
В зарубіжній практиці існує кілька підходів до організації системи трансфертною ціноутворення.
Перший базується на визначенні дефіцитів і надлишків ліквідності у профіт-центрах банку та створенні централізованого фонду коштів, який дає змогу перерозподіляти надлишкові вільні ресурси. Найпростішим рішенням для цієї системи є використання єдиної трансфертної ціни, але це не є активним механізмом управління, оскільки трансфертні ціни застосовуються лише до нетто-балансів профіт-центрів банку, внаслідок чого вплив трансфертної ціни обмежений.
Інші системи використовують кілька фондів коштів, групуючи їх відповідно до строків погашення і встановлюючи ціни залежно від цих строків. Перед трансфертом коштів від підрозділу банку до централізованого фонду визначається нетто між його активами та зобов'язаннями, тому всі активи та зобов'язання не проходять через централізований фонд коштів, що зумовлює обмеженість дії трансфертних цін.
Активніший управлінський підхід потребує іншої системи, в якій казначейство купує всі ресурси і встановлює ціну на всі їх розміщення для підрозділів банку. Активи та зобов'язання у повному обсязі проходять через централізований фонд коштів, яким є казначейство. Така система створює внутрішній ринок ресурсів із внутрішніми цінами. Після трансферту коштів усередині банку казначейство приймає рішення щодо розміщення загального їх надлишку на зовнішньому ринку або фінансування загального дефіциту за рахунок зовнішніх залучень. Така система є активним управлінським механізмом, оскільки трансфертні ціни впливають на всі залучені й розміщені ресурси банку. Причому процес прийняття рішень, встановлення цін для клієнтів та комерційна політика профіт-центрів стають надто залежними від трансфертних цін. Знижуючись, останні можуть сприяти розвитку певних груп продуктів чи сегментів ринку, підвищуючись, навпаки, можуть сприяти припиненню їх розвитку — це залежить від бізнес-стратегій банку. Завдяки такій побудові (рис. 3.1) система трансфертного ціноутворення стає потужним інструментом впливу на комерційні стратегії всіх бізнес-центрів банку.
У системі трансфертного ціноутворення отримана процентна маржа розподіляється на комерційну і фінансову.
Комерційна маржа — це різниця між внутрішніми трансфертними цінами та цінами для клієнтів.
Фінансова маржа — це маржа казначейства, яка складається з маржі за внутрішніми цінами за всіма купленими та проданими ресурсами і різниці між внутрішніми цінами та цінами на міжбанківському ринку, за якими залучаються чи розміщуються кошти.
Рис. 3.1 Проектна схема руху коштів у системі трансфертного ціноутворення
Процентну маржу можна розрахувати для будь-якої угоди АТ «ІНДЕКС-БАНК» або для профіт-центру, що дає змогу диференціювати внесок окремих підрозділів банку, в тому числі й казначейства, у загальні прибутки. Сукупна маржа, отримана казначейством та іншими підрозділами, має дорівнювати чистому процентному доходу установи за запільним балансом.
Розглянемо приклад аналізу процентної маржі для АТ «ІНДЕКС-БАНК» із застосуванням трансфертної ціни.
Припустимо, що для банку в цілому прибуток визначатиметься як різниця між доходами від розміщення коштів та витратами на їх залучення. Для профіт-центрів прибутки утворюються за рахунок різниці між процентними доходами за наданими клієнтам позиками і процентними витратами на купівлю ресурсів у казначейства, або, з іншого боку, за рахунок різниці між процентними витратами на користь вкладників та процентними доходами від продажу казначейству залучених ресурсів за трансфертними цінами. Для казначейства прибуток утворюється як різниця між доходами від продажу коштів кредитним підрозділам та витратами на купівлю коштів у депозитних підрозділів, а також як різниця між доходами та витратами під час зовнішнього залучення або розміщення коштів на міжбанківському ринку. Припустимо, що банк у цілому має дефіцит ресурсів, який фінансується казначейством шляхом зовнішнього залучення. Середня процентна ставка за кредитами становить 24%, за депозитами — 16%. Казначейство позичає кошти на міжбанківському ринку за ставкою 8%. Існує єдина трансфертна ціна — 19.5%. Можна застосовувати кілька трансфертних цін, але принцип залишається незмінним.
Вихідні дані див. у табл. 3.2.
Показники | Обсяг кошів | Процентна ставка |
Активи | ||
Кредити | 5000 | 24 |
Усього | 5000 | |
Зобов’язання | ||
Депозити | 4000 | 16 |
Міжбанківські залучення | 1000 | 8 |
Усього | 5000 |
Механізм трансфертного ціноутворення забезпечує взаємозв'язок доходів та витрат окремих підрозділів банку. Якщо трансфертні ціни змінюються, маржа перерозподіляється між підрозділами, але загальна маржа банку при цьому лишається незмінною. Маржу банку за балансом, яка залежить лише від процентних ставок для клієнтів і ставки міжбанківського залучення коштів, розрахуємо так: 5000 х 24% — - 4000 х 16% - 1000 х 8% = 480. Використовуючи ставки для клієнтів і трансфертні ставки, встановлені казначейством, обчислимо маржу для профіт-центрів банку; враховуючи трансфертні ставки і ставки міжбанківського ринку, розрахуємо маржу для казначейства.
Маржа | Розрахунок | Значення |
Маржа за балансом | 5000*24% - 4000*16% - 1000*8% | 480 |
Кредити | 5000*(24%-19,5%) | 225 |
Депозити | 4000*(19,5%-16%) | 140 |
Комерційна маржа, всього | 5000*(24% - 19,5%)- 4000*(19,5% - 16%) | 365 |
Маржа казначейства | 5000*19,5% - 4000*19,5% - 1000*8% | 115 |
Банківська маржа | Комерційна маржа + маржа казначейства | 480 |
За умови використання єдиної трансфертної ставки, комерційна маржа для кредитних підрозділів становить 4.5% (24% — 19.5%), а для депозитних підрозділів - 3.5% (19.5% -16%). Маржа казначейства — 11.5%, оскільки трансфертна ціна перевищує ціну залучення коштів на зовнішніх ринках. Якщо маржа казначейства дорівнює нулю, то загальна банківська маржа дорівнює комерційній маржі, тобто казначейство нейтральне, воно не створює ні доходів, ні витрат. Цей приклад доводить, що трансфертні ціни уможливлюють розподіл банківської маржі (прибутку) між бізнес-центрами банку та казначейством, причому загальна процентна маржа завжди дорівнює сумі комерційної маржі профіт-центрів і маржі казначейства.