Серед основних чинників, які інтенсифікують мотиви входження іноземного капіталу до банківського сектору України, — отримання ринкових переваг за рахунок місткості вітчизняного ринку банківських послуг і перспектив його розширення; приваблива дохідність операцій. Про домінування саме цих мотивів свідчать дані за укладеними угодами, наведеними у табл. 1.5.
Таблиця 1.5.
Відношення ціни продажу акцій українських банків до їхнього капіталу
| Назва банку | Пакет акцій, % | Індекс ціни |
| АППБ Аваль | 93,5 | 3.9 |
| "Форум" | 10 | 2,9 |
| ВАбанк | 9,55 | 2,1 |
| "Мрія" | 98 | 1,7 |
| Укрсоцбанк | 85.42 | 5,9 |
| “Індекс-банк” | 98 | 6.5 |
| " Родовід Банк' | 18.9 | 5,4 |
Як видно з наведеної інформації, індекс ціни продажу українських банків коливається у досить широких межах: від 1,7 у випадку продажу 98 % акцій банку "Мрія" до 6,5 у випадку купівлі 98 % акцій "Індекс-банку". Порівнюючи ціни на українські банки з ціновими трендами на купівлю банківських установ на ринках Інших країн, що розвиваються, необхідно зазначити, що у випадку купівлі українських банків відношення ціни до капіталу все-таки завищене: зазвичай ціна банків на нерозвинених ринках удвічі-втричі вища за їхній капітал. Так, одна з найбільших угод на теренах СНД — продаж російського "Імпекс-банку" австрійській банківській групі RaifTeisen International Bank-Holding AG укладена з коефіцієнтом 2,75, французька група BNP Рагіbas придбала контрольний пакет банку "Русский стандарт", зіставного за розмірами з АППБ "Аваль", за 250 млн дол. Завищений ціновим тренд на акції українських банків пояснюється ще тією обставиною, що практично псі перспективні ринки банківських послуг у країнах Центральної s Східної Європи поділені, найпривабливішими для інвесторів залишаються банки Росії та України.
Тому інвестори, намагаючись закріпитися на українському ринку, переплачують на початковому етапі входження на ринок: із коефіцієнтом, вищим за 3,0, були продані українські банки, які мають розгалужену мережу філій (АППБ "Аваль", УкрСиббанк, Укрсоцбанк, "Індекс-банк").
Це цілком узгоджується зі стратегією іноземних банків, які приходять на ринки, що розвиваються, — розміщувати свої дешеві ресурси, а не залучати депозити на ринках країн, що приймають. Діяльність банків з іноземним капіталом в Україні підтверджує це: частина з них узагалі не залучає депозитів населення (Сітібанк (Україна)), інші пропонують недуже привабливі процентні ставки на вклади: так, наприклад, у квітні поточного року банк "ХФБ Банк Україна" пропонував 7 % річних на депозити у гривнях терміном на 1 рік та 2,6 % річних —у євро; процентна політика банку "ІНГ Банк Україна" була аналогічною — 7 % річних на вклади у гривнях, 2,5 % — у доларах США та 1,8 % — у євро (для порівняння, банки з українським капіталом на річний депозит у гривнях сплачують у середньому 15 % річних, в євро та доларах — близько 10 %)".
Якщо на початковому етапі входження іноземних банків на український ринок банківських послуг основна їхня діяльність стосувалася обслуговування цільових клієнтів із материнської країни, які мали вищу платоспроможність, ніж великі внутрішні компанії, та спекулятивної діяльності з ОВДП, то на сучасному етапі в переважній масі банки з іноземним капіталом переорієнтувалися на роздрібний ринок., зокрема споживчого й іпотечного кредитування населення.
Так, максимальне за останні 5 років (із 2002 року) збільшення кредитного портфеля банківської системи у 1 кварталі поточного року — на 10,1 % пояснюється активним виходом на український ринок іноземних банків і нарощуванням обсягів споживчого кредитування — на 16,2 %. При цьому темпи кредитування фізичних осіб майже удвічі перевищували темпи кредитування корпоративною сектору: 16,2 % проти 8,2 %.
Крім того, результати діяльності банків з іноземним капіталом свідчать про наявність у них певних системних переваг, зокрема норматив адекватності регулятивного капіталу та рентабельність у них вищі, ніж у системі в цілому, в загальних активах менша частка недохідних активів, що у перспективі може істотно вилинути на структуру банківського сектору України,
З огляду на вищенаведені тенденції серед основних макроризиків, пов'язаних з активізацією припливу іноземного капіталу в банківський сектор України, слід виділити:
—ризик нав'язування моделі залежного розвитку, причому структурна відсталість та інституційна слабкість вітчизняної економіки робить можливість такого деформованого розвитку досить реальною: вже на нинішньому етапі цілі діяльності банків з іноземним капіталом не збігаються з економічними й соціальними пріоритетами України (національній економіці потрібні джерела фінансування оновлення застарілої виробничої бази, енергоощадних технологій, а банки з іноземним капіталом активно захоплюють ринок споживчого кредитування імпортних автомобілів і побутової техніки), тобто засобами кредитування підтримується попит на імпортовані товари;
—ризик неконтрольованого відпливу капіталу, що ускладнює реалізацію грошово-кредитної політики;
—ризик для економічної безпеки держави внаслідок активного скуповування українських банків російськими державними банками (Внєшгоргбанком та Сбербанком РФ).
Загалом на нинішньому етапі домінуючими тенденціями залишаються поступове перетворення банківського сектору України у високодохідний сегмент для іноземного капіталу та його захоплення як платформи для подальшого розгортання бізнесу.
Іноземні інвестори, що приходять на український банківський ринок, не зацікавлені підвищувати його капіталізацію, а нарощують активні операції на наявній капітальній базі. НБУ подовжив обмеження на операції з валютними цінностями на міжнародному ринку банку "Ажіо", оскільки його шведські власники не збільшили капіталу до рівня 72,18 млн грн, необхідних для виконання спеціальних ліцензійних умов. Група Raiffeisen International Bank-Holding AG відмовилася від здійснення злиття своїх підконтрольних банківських установ в Україні й оголосила про продаж банку " Райффайзенбанк Україна".
Наведені тенденції, характер і масштаби їхнього розгортання свідчать про присутність в Україні системної й об'єктивної позиції на рівні законодавчого та регулюючого органів у питанні денаціоналізації банківського капіталу. Прозиції обмежити рівень іноземного капіталу 40%-ми загального обсягу капіталу не е рішенням проблеми, оскільки неможливо буде забезпечити контроль за дотриманням цього нормативу. Подібний норматив існує в Росії (там на законодавчому рівні участь іноземних інвесторів у капіталі місцевої банківської системи обмежено на рівні 25 %, а реально цей показник становить 11 %"), однак у Росії дещо інша структура банківської системи: там досить потужні позиції державних банків. В Україні сегмент банків із державним капіталом дуже незначний, основна маса банків функціонує у формі акціонерних товариств, отже, у разі встановлення заборони іноземний капітал зможе й надалі проникати через транзитних українських акціонерів.
Враховуючи важливість цієї проблеми для стабільності розвитку національної економіки, системний підхід до розв'язання проблеми регулювання доступу іноземною капіталу в банківський сектор України має базуватися передусім не на обмеженнях, а на заходах підтримки конкурентоспроможності банків із національним капіталом, на використанні позитивних структурних і технологічних переваг банків з іноземним капіталом для підвищення інвестиційного потенціалу вітчизняної банківської системи та її стимулюючої ролі в соціально-економічному розвитку країни.
На початковому етапі ринкових перетворень в Україні були встановлені надто ліберальні вимоги до новостворюваних банків як у частині капіталу, так і в частині оцінки банківських ризиків. У результаті вітчизняні банки створювалися і розвивалися за типовою універсальною моделлю, до того ж у своїй більшості були обтяжені надмірним впливом із боку інсайдерських структур або членством у неформальних фінансово-промислових групах. Чинне законодавство дозволяло створювати банки у (формі непублічних компаній — товариств з обмеженою відповідальністю та закритих акціонерних товариств, що автоматично позбавляло банки можливості підвищувати ринкову капіталізацію (хоча навіть банки, створені у формі відкритих акціонерних товариств, не дуже активно користувалися фондовими інструментами поповнення капіталу — в 2004 році до торгів у ПФТС були допущені акції лише 11 фінансових установ, а їхня питома вага у загальному обсязі торгів не перевищувала 0,1 %, у І кварталі поточного року ситуацій змінилася — акції 19 банків допущені до торгів, їхня питома вага підвищилася до 18 %), тоді як у зарубіжній практиці банківські акції с одним Із найнадійніших активів. За даними агенції Standard&Poor's, питома вага саме банківських акцій у сумарній капіталізації найліквідніших цінних паперів у Румунії становить 61 %, у Туреччині — 48 %, в Угорщині — 41 %, у Польщі — 38 %. В Україні, за даними ПФТС, цей показник не перевищує 8 %. Поява випадків ринкового продажу акцій українських банків зарубіжним інвесторам є позитивним явищем із точки зору підвищення їхньої капіталізації, забезпечення прозорості, в іншому разі в Україні консервуватиметься домінуюча закрита низькокапіталізована модель діяльності банків. Виникнення конкуренції серед Іноземних інвесторів за купівлю українських банків змушуватиме останніх підвищувати прозорість діяльності, ефективність ризик-менеджменту, інакше вони витіснятимуться у низькоприбуткові й високоризикові сегменти діяльності. Активізація вторинного ринку акцій банків потребує адекватної реакції з боку НБУ, оскільки в регулятивному процесі назрівають серйозні проблеми.