право на належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;
право на безпеку товарів (робіт, послуг);
право на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент толарів (робіт, послуг);
право на відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством;
право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
Д.М. Лук 'янецъ 539
право на об'єднання в громадські організації споживачів.
Окрім цього, ст. 15 цього ж закону закріплені права споживача у разі порушення виконавцем умов договору про виконання робіт і надання послуг. До таких прав можна піднести:
право відмовитись від договору про виконання робіт і надання послуг;
право вимагати відшкодування збитків;
право вимагати усунення недоліків чи відшкодування витрат, яких він зазнав при усуненні своїми засобами недоліків роботи, або відповідного зменшення винагороди за роботу (послугу).
Як видно із наведеного вище переліку прав споживачів, порушення умов договору не посягає на права споживачів, за винятком тих випадків, коли порушення умов договору стосується яюсті робіт і послуг. В інших випадках, наприклад, коли виконавець порушує терміни виконання робіт або надання послуг, встановлені у договорі, порушення умов договору не буде адміїгістративним правопорушенням, оскільки за об'єктом посягання не може бути віднесено до них.
Із теорії цивільного права відомо, що договір є різновидом цивільно-правових угод і виступає підставою виникнення зобов'язань 21. У свою чергу, порушення саме зобов'язань стороною цивільно-правового договору є характерною ознакою цивільного правопорушення, і на це вказується багатьма дослідниками. Так, залежно від характеру цивільно-правового порушення можна розрізнити договірні та позадоговірні правопорушення. Перші пов'язані з порушенням зобов'язань стороною цивільно-правового договору, другі - з недотриманням або невиконанням вимог цивільно-правових норм 22. Невиконання договірних зобов'язань відносить до цивільних правопорушень і О.Е-Лейст. Даючи визначення цивільного правопорушення, він зазначає, що "цивільні правопорушення (делікти) - завдання неправомірними діями шкоди особистості або майну громадянина, а також завдання шкоди організації, укладання протизаюнної угоди, невиконання договірних зобов'язань, порушення права власності, авторських або винахідницьких прав та інших цивільних прав" 23.
Ще одним аргументом на користь визнання циві.іьного правопорушення можливою підставою адміністративної відповідальності є форма протиправної поведінки, яка має місце у вишідку, що розглядається. Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виразилась у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю чи майну іншої особи тощо 24. Згідно з вимогами ст. 151 Цивільного кодексу України, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на ко-
540 РОЗДІЛ XII • ГЛАВА 2
ристь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Протиправність поведінки боржника або кредитора в зобов'язанні полягає в порушенні зобов'язання25. Порушення умов договору якраз і є порушенням зобов'язання. Тобто в даному випадку поведінка виконавця протиправна в цивільно-правовому розумінні.
Розглянутий вище приклад не є поодиноким. У п. З ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" зазначено, що за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку розміром 50 відсотків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється на підставі державних контрактів (договорів). Згідно з п. 4 ст. 8 зазначеного Закону центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, укладає або доручає підприємствам, установам і організаціям, що належать до сфери його управління, укладення державних контрактів (договорів) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву. Зазначені контракти (договори) є цивільно-правовими і служать підставою виникнення зобов'язань щодо поставки матеріальних цінностей до державного резерву. Прострочення поставки або недопоставка будуть якраз; виступати як порушення зобов'язань.
Таким чином, зазначене вище порушення також є цивільним. Навіть санкція, яка застосовується за це порушення, є цивільно-правовою і має назву "неустойка". Але відповідальність за це порушення буде адміністративною, оскільки згідно зі ст. 15 цього ж Закону фінансові санкції, передбачені пунктами 2-5, 7-15 ст. 14, застосовуються за рішенням центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, тобто органом адміністративної юрисдикції, і до того ж у безсшрному порядку. При цьому в літературі висловлювалась думка, що законна неустойка часто набуває вигляду адміністративного штрафу 26.
Власне факт встановлення адміністративної відповідальності за цивільні правопорушення не є чимось незвичним. Це лише додаткове підтвердження того, що адміністративне правопорушення не є винятковою підставою адміністративної відповідальності. Для притягнення до адміністративної відповідальності замість цивільної цивільне правопорушення повинно бути більш суспільне шкідливим. Встановлюючи адміністративну відповідальність за цивільні правопорушення, держава тим самим вказує на особливу важливість окремих цивільно-правових відносин, що підлягають правовій охороні. При цьому
Д.М. Лук 'янець 541
точніше було б сказати, що відбувається притягнення до адміністративної відповідальності не замість цивільної, а разом з нею. В даному випадку адміністративна відповідальність не виключає цивільної. Однак підстава при цьому буде одна, а різними будуть тільки стягнення та порядок їх застосування.
Література (до гл.2)
1. Философский словарь / Под ред. М.М.Розентапя. - 3-е изд. - М.: Изд-во политической литературы, 1975. - С.298.
2. Теория государства и права / Под ред. В.М. Карельского и В.Д.Перева-лова. - М.: Издательская группа ИНФРА.М - НОРМА, 1997. - С.352.
3. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть): Учебное пособие. -X.: Одиссей, 1999. -С.124.
4. Там само.-С.127.
5. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. - М.: БЕК, 1997. -С. 218.
6. Там само. - С.218-219.
7. Матвеев Г.К. Основания имущественной ответственности частных предпринимателей // Государство и право. - 1993. - №9. - С.97.
8. Малеин Н.С. Современные проблемы юридической ответственности // Государство и право. - 1994. - №6. - С.30.
9. Лесъков П. Как защитить интересы предприятия // Бизнес. - 1995. -X2l.-C.14.
10. Овчарова Е.В. Материально-правовые проізлемьі административной ответственности юридических лиц (к проекту Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях) // Государство и право. - 1998. -Х°7.ГС.16.
11. Общая теория права и государства / Под ред. В.В.Лазарева. - М.: Юристъ, 1996. - С.218-2І9.
12. Герасименко Є. Суб'єкт адміністративного проступку // Право України. - 1999. - Х°4. - С.44.
13. Агеева Е.А. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект). - Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. - С.21-23.
14. Додин Е.В. Административная деликтология: Курс лекций. - Одесса, 1997; Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.07 / Нац. акад. внутр. справ. - К., 1997.
15. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. - М.: БЕК, 1996. -С.284.
16. Коваль Л.Д. Административно-деликтное отношение. - К.: Вища школа, 1979.-С.21.
17. Тенькав С. Все о штрафных санкциях // Бизнес (Документы, комментарии, консультации). - 1996. - № 46. - С.1.
542
РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З
18. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. -М.: Зерцало, 1997. - С.459.
19. Коваль Л.Д. Адмшшстративно-деликтное отношение. - К.: Вища школа, 1979. - С.64-65.
20. Мельник Б. Кое-что об административных штрафах // Финансовая Украина. - 10.01.1996. - С.50.
21. Цивільне право. Частина друга / За ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 1996. - С.8
22. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева.-М.: Юриста, 1996.--С.239.
23. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н.Марченко. -М.: Зерцало, 1997. -С.459.
24. Цивільне право. Частина перша / За ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 1996. - С. 215.
25. Там само.-С. 215.
26. Азімов Ч.Н. Забезпечення виконання зобов'язань: Навчальний посібник. - X., 1995. - С. 6.
Глава 3. Юридичні особи як суб'єкти
адміністративної відповідальності
П Суперечливість наукових поглядів на проблему. Питання про те, чи можуть бути юридичні особи суб'єктом адміністративної відповідальності, вже давно є предметом дискусії українських вче-них-правознавців.
Так, Л.В.Коваль зазначав: "Тривалий досвід (зокрема 30-50-х років) свідчить про неефективність застосування адміністративної відповідальності до юридичних осіб (у 1961 р. від цієї практики відмовились). Адміністративна відповідальність - це репресивний вид відповідальності, за якого покарання має характер особистого зазнавання кари, а вплив спрямовується на волю правопорушника з тим, щоб змусити його відчувати певне психічне переживання кари, докладати зусиль до подолання мотивів, якими обумовлюється його ірраціональна поведінка, та стимулювати мотиви, що мають схилити правопорушника до поведінки, яка узгоджується з правовими нормами. Лише особиста (персональна) відповідальність за адміністративні правопорушення може забезпечити здійснення таких функцій покарання, як осуд, страхання, запобігання, виправлення, перевиховання. Тут встановлення особистої вини та форм її прояву є основною умовою (суб'єктивною підставою) застосування відповідальності, покарання. Відсутність вини не створює складу проступку. До того ж виз-