В умовах ринкової економіки особливу роль відіграє система господарських судів. Цей вид судочинства дає змогу встановити жорстку дисципліну договірних відносин, покласти край економічному свавіллю чиновників, цивілізовгіно здійснювати процес банкрутства, захищати інтереси підприємців.
Контроль ;;а діяльністю органів виконавчої влади господарські суди здійснюють у специфічній формі на підставі Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд здійснює судовий контроль шляхом вирішення спорів, що виникають у процесі підприємницької діяльності і випливають із цивільних правовідносин (економічні спори). Завданнями господарського суду є: захист порушених або оспорюваних прав, а також інтересів організацій і громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність; сприяння правовими методами запобіганню правопорушенням і зміцненню законності в економічних відносинах.
Справи за спорами у сфері управління розглядаються господарсь-
B.C. Стефанюк 503
кими судами за передбаченою Господарським процесуальним кодексом спрощеною процедурою, коли суддя вирішує справу, сприяючи досягненню угоди між сторонами.
Специфіка контролю господарського суду за додержанням законності органами виконавчої влади полягає в тому, що суд визнає повністю або частково недійсним акг, який не має нормативного характеру, і постановляє рішення на підставі чинного законодавства.
Господарські суди провадять таюж роботу із запобігання порушенням законодавства і з цією метою надсилають керівникам органів виконавчої влади й посадовим особам окремі ухвали, повідомлення про виявлені порушення та обставини;, що їм сприяли і тому потребують вжиття певних заходів.
Таким чином, одна з особливостей судового контролю полягає в тому, що він здійснюється у сферах, >ш недоступні деяким іншим видам контрольно-наглядової діяльності.
Другою особливістю судового контролю є те, що консти-туційність об'єктів контролю перевіряє Конституційний Суд України. Він наділений спеціальною юрисдикцією, яка здійснюється за допомогою самостійного виду судочинства - конституційного судового провадження. Конституційна судова юрисдикція і відповідне судочинство становлять конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя.
Визнання органами конституційного правосуддя закону неконституційним означає зупинення дії нього закону, тобто, по суті, його скасування. Додаткового рішення парламенту з питання чинності неконституційного закону не потрібно.
Конституційне правосуддя являє собою поєднання двох начал -його сутності (конституційний контроль) і форми (конституційне судове провадження), внаслідок чого в:нникає самостійний вид державно-владної контрольної діяльності. Цей вид правосуддя має такі основні риси (ознаки):
наявність конституційних судів як спеціалізованих судових органів, що здійснюють конституційний контроль;
автономне становище цих судів в ієрархії судових органів;
самостійна процесуальна форма;
юридична сила рішення, прирівняна до юридичної сили Конституції;
особлива система законодавства, що його регулює.
Юрисдикція Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України (констатуційності) поширюється на:
• закони України та інші правові акти Верховної Ради України, її органів, акти Президента України, Кабінету Міністрів України,
504 РОЗДІЛ XI • ГЛАВА 5
правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
прийняті як до, так і після набуття чинності Конституцією
України; • чинні міжнародні договори України або ті, що вносяться до
Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Таким чином, конституційне правосудця є формою судового контролю. Як правило, воно є наступним (репресивним), запроваджуючим (постановляючим), обов'язковим, абстрактним або конкретним (можлива комбінація того й іншого), матеріальним або формальним. Конституційне закріплення права судового контролю у сфері, зокрема, виконавчої влади зумовило помітне зростання кількості звернень громадян до суду за захистом порушених прав і свобод. Це свідчить про те, що громадяни, маючи гіркий досвід спілкування з адміністративними органами, переконалися в тому, що надійно захистити свої права й законні інтереси від свавілля цих органів, і'х службовців тепер вони зможуть у судовому порядку.
Глава 5. З досвіду функціонування системи державного контролю в Польщі
Враховуючи потреби становлення і розвитку механізмів державного контролю щодо виконавчої влади в Україні, цікавим і корисним є огляд досвіду вирішення подібних проблем у Польщі.
Органи державного контролю, в сучасному розумінні цього слова, були запроваджені в Польщі на початку XIX ст., за часів, коли Польща не була суверенною державою. Головна Рахункова палата була створена в Польському князівстві (патронатна країна Наполеона Бонапарта) у 1808 p. Ця інституція віднайшла своє продовження у Вищій Рахунковій палаті Польського королівства (стосовно автономної частини Російської імперії) й існувала протягом 1815-1831 pp. '
Органи державного контролю Польщі були відновлені після Першої світової війни, коли країна здобула свою незалежність. Вища Палата Державного контролю була створена указом глави держави в 1919 р. її повноваження були такими: всебічний контроль за державними доходами та видатками, правильністю управління державним майном, державними субсидіями та субвенціями для різноманітних інституцій, фундацій і фондів; контроль за адмініструванням державних коштів так само, як і контроль за адмініструванням державних фондів вищим рівнем місцевого самоврядування та без винятку великими містами. Указ розмежував три види контролю: початковий контроль, інакше кажучи запобіжний контроль; контроль результативний,
Я.Гонцяж 505
тобто, репресивний контроль; фактичний контроль суб'єктів та їх бухгалтерського обліку.
Конституція Польщі, прийнята в березні 1921 p., визначила функцію Палати як: контроль за всім державним апаратом з точки зору адміністрування державних фінансів, перегляду щорічного балансу державного бюджету та представлення Парламенту щорічного подання на вотум довіри до уряду щодо виконання бюджету. Конституція також поширила інституцію судової незалежності на членів Ради Палати (керівний орган контрольного апарату). Особливі інституції та процедури державного контролю були визначені в Законі про державний контроль, схваленому Парламентом у 1921 р.
Сучасний орган державного контролю називається Вищою Палатою Контролю (ВПК), але її статус, повноваження та процедури, за якими вона здійснює свою діяльність, мають глибокі корені, створені майже вісімдесят років тому. Звичайно, певні правила та обсяг діяльності змінились відтоді, але основна місія зазначеної організації залишилась донині. Нижче подані деякі особливі питання щодо процесу запровадження цих змін.
Загальні правові рамки для діяльності ВПК, визначені в Конституції від 2 квітня 1997 p., вимагають, щоб ВПК здійснювала аудит (щодо законності, економічної бережливості, дієвості та ретельності) діяльності:
• органів державного управління;
• Національного банку Польщі;
• державних юридичних осіб;
• інших державних організаційних підрозділів.
Згідно з Конституцією ВПК дозволено здійснювати аудит щодо законності, економічної бережливості та ретельності діяльності: органів місцевого самоврядування; комунальних юридичних осіб; інших комунальних організаційних підрозділів та стосовно законності й економічної бережливості інших організаційних підрозділів і економічних суб'єктів тією мірою, в якій вони використовують державну та комунальну власність або ресурси чи дотримуються фінансових зобов'язань перед державою.
ВПК використовує в контролюючій діяльності такі критерії аудиту: законність (відповідність чинному законодавству), економічна бережливість (економічне та ефективне використання ресурсів), дієвість (відповідність дій цілям, визначеним у законі; ступені, до яких досягнуто цілі; методи та заходи, які застосовувалися), ретельність (досконалість, обережність, чесність, достовірність).
Щоденна діяльність ВПК здійснюється відповідно до положень Закону про Вищу Палату Контролю від 23 грудня 1994 р. Згідно з йо-
506
РОЗДІЛ XI • ГЛАВА 5
го положеннями Сейм за погодженням із Сенатом призначає Президента терміном на шість років, *жий очолює ВПК та відповідає за її діяльність перед Сеймом. Переобрання Президента дозволено лише один раз. Президент ВПК може не бути членом Сейму або Сенатором. Він може обіймати будь-яку іншу посаду, за винятком посади професора в університеті, та належати до будь-якої політичної партії чи професійної спілки. Такі самі правила застосовуються до віце-президентів та Генерального директора ВПК. Однією із привілеїв Президента є його недоторканність, з тим що жодна кримінальна відповідальність не може бути застосована проти нього, та позбавлення свободи не дозволено без попередньої згоди Сейму. Президент має право брати участь у засіданнях Сейму та уряду.
Дуже важливі завдання здійснює Рада ВПК, до складу якої входять Президент як голова Ради, віце-президенти, Генеральний директор та 14 членів. Маршал Сейм)' призначає членів Ради терміном на три роки.