Д.М. Лук 'янець 543
нання суб'єктами адміністративної відповідальності юридичних осіб не узгоджується з процесуальним порядком порушення справ про адміністративні правопорушення, що передбачає складання протоколу на конкретну особу, ознайомленім її з матеріалами справи, отримання від неї пояснень тощо" 1.
Аналогічну думку щодо неможливості юридичної особи бути суб'єктом адміністративного проступку, але з дещо іншою аргументацією, висловлював ГП.Бондареню. Він зазначав: "Помилковість твердження окремих авторів, що суб'єктом адміністративного проступку може бути юридична особа, полягає в тому, що вони механічно підмінюють поняття суб'єкта адміністративного примусу поняттям суб'єкта адміністративного проступку, безпідставна розширюють межі адміністративної відповідальності, включаючи до неї і правопорушення, які не є адміністративними проступками і за які не настає адміністративна відповідальність, а застосовуються заходи адміністративного запобігання або адміністративного припинення" 2.
Водночас Г.П.Бондаренко визнавав, що тривалий час у радянській правовій науці та законодавстві була поширена думка, що суб'єктом адміністративного проступку можуть бути юридичні особи. Однак Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про подальше обмеження штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" від 21.06.61р. було встановлено: "Скасувати накладення штрафів в адміністративному порядку на установи, підприємства й організації. Встановити, що штрафи відповідно до чинного законодавства накладаються на тих службових осіб, які в порядку виконання своїх службових обов'язків повинні вживати з;аходів до своєчасного виконання встановлених правил" 3. Цілком зрозуміло, що за умов радянського планового господарства така ідея була виправданою, оскільки замість перекладання грошей з однієї "майже" державної кишені до іншої вводилась конкретна відповідальність винних посадових осіб 4.
Проте майже через двадцять років ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.02.81 р. "Про порядок введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення" було встановлено, що вступ в силу цих Основ не стосується діючих актів законодавства з питань відповідальності юридичних осіб в адміністративному порядку. Як зазначив В.І. Новоселов: "Ця норма має принципове значення для визнання юридичних осіб одним із суб'єктів адміністративної відповідальності поряд з іншими суб'єктами - громадянами, посадовими особами, іноземними громадянами й особами без громадянства... Встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб - один із засобів забезпечення виконання покладених на них обов'язків, її потрібно розглядати також як складе-
544 РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З
ву частину єдиної системи щодо забезпечення соціалістичної законності і державної дисципліни"5.
Найбільш послідовно позицію щодо визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності відстоює Є.В. Додін. Навіть після прийняття згаданого Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.06.61 р. він зберіг свою точку зору 6 і продовжує дотримуватись її і сьогодні 7'8. Зокрема, він наголошує: "Тривалий час в адміністративно-правовій науці суб'єктом проступку визнавалась лише фізична особа, що знайшло своє відображення у Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Однак розвиток ринкових відносин, виникнення приватного підприємництва зробили необхідним посилити контроль з боку держави за додержанням юридичними особами обов'язків у сфері здійснення виконавчої влади і встановити адміністративну відповідальність у разі порушення цих обов'язків" 9. У навчальному посібнику харківських учених адміністративній відповідальності юридичних осіб присвячено навіть розділ в одній із тем10. Аналогічної точки зору дотримуються й деякі інші автори, зокрема стверджуючи, що "суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути делікто-здатні фізичні та юридичні особи, які скоїли ті чи інші правопорушення" 11.
На Першій національній науково-теоретичній конференції "Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування" (м. Яремне, 18-21 червня 1998 р.) 12, і на Другій такій самій конференції (м. Суми, 25-27 травня 2000 р.)13 неодноразово зверталась увага на те, що юридичні особи є повноцінними суб'єктами адміністративної відповідальності.
Аналогічну думку висловлюють і російські вчені-правознавці. Зокрема, про необхідність визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності йшлося на Всеросійській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми адміністративного пр'а-ва Росії", що відбулась у травні 1998 р.14 В цілому стан розробки проблеми адміністративної відповідальності юридичних осіб у Росії можна виразити так: "Хоча питання адміністративної відповідальності юридичних осіб ще є предметом дискусій спеціалістів і поки не отримало у вітчизняному праві ні концептуально визначеного, ні практично прийнятного розв'язання, проте чимало діючих нормативних правових актів уже передбачають таку відповідальність" 15.
Слід також зазначити, що й ті вчені, котрі свого часу виступали проти визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності, поступово змінювали своє ставлення до цього питання. Так, наприклад, Л.В.Коваль зазначав: "Особливим видом
Д.М. Лук 'янецъ 545
адміністративної відповідальності є відповідальність за порушення законодавства про виняткову (морсььу) економічну зону України (Закон України "Про виняткову (морську) економічну зону України", 1995 p.), оскільки суб'єктами відповідальності, .псу застосовує рай(міськ)суд, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які вправі оскаржувати постанову суду" 16.
Деякі дослідники, не заперечуючи можливості юридичних осіб бути суб'єктами адміністративної відповідальності, вііажають, що дана позиція більше відповідає перспективам удосконалення інституту адміністративної відповідальності, ніж реаліям сьогоднішнього дня17.
Однак і на сьогодні досить поширеним аргументом проти віднесення юридичної відповідальності, що передбачається різноманітними законами для юридичних осіб, до адміністративної18 є твердження про те, що суб'єктом адміністративної відповідальності не може бути юридична особа 19. При цьому ключовою тезою є те, що юридичні особи не передбачені як суб'єкти адміністративних правопорушень у тексті КпАП.
Н.О.Саніахметова, зокрема, зазначає: "...штрафи, що стягуються Антимонопольним комітетом України відповідно до сг. 19 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", слід відрізняти від стягнення штрафів як заходів адміністрагивної відповіда,гьності згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення України (КпАП).
їх відмінність можна простежити за декількома підставами. Так, вони відрізняються за суб'єктами правопорушення, на яких штрафи накладаються. Штрафи за ст. 19 Закону застосовуються лише до підприємців - юридичних осіб, а згідно з КпАП - до посадових осіб органів влади й управління, керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господаремлх товариств тощо), а також до громадян, що займаються підприємшщькою діяльністю без створення юридичної особи (тобто до фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності" 20.
Це положення є досить спірним. Відсутність юридичних осіб серед суб'єктів адміністративної відповідальності, передбачених КпАП України, ще не свідчить про їх неможливість бути такими.
О Обгрунтування адміністративної деліктоздатності юридичних осіб. Перше фундаментальне наукове дослідження поняття юридичної особи було здійснено Ф.К.Савін'ї у середині XIX ст. і увійшло в історію під назвою "теорія фікцій" або "теорія уособлення". Суть теорії фікцій полягає в такому: оскільки, з одного боку, волею, свідомістю, тобто властивостями суб'єкта права, володіє тільки
546 РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З
людина, окрема людські особистість, а з другого боку, життя дає численні приклади того, як майнові права належать не окремій людині, а спілці людей, корпорації, законодавець визнає за цією корпорацією властивості особистості, суб'єкта. Інакше кажучи, ця корпорація уособлюється, персоніфікується. При цьому законодавець розуміє, що корпорація особистістю бути не може, тобто припускає фікцію. Зазначена теорія була прийнята законодавством і водночас зазнала критики з боку юристів. Слабкі сторони цієї теорії є очевидними: фікцію застосовують лише внаслідок тимчасової відсутності у юриспруденції достатніх технічних засобів.
Особливе місце у доктринах юридичної особи посідає концепція її існування як реального суб'єкта реальних суспільних відносин. Засновник так званої органічної теорії юридичної особи (ХГірке стверджував, що юридична особа - це особливий тілесно-духовний організм, спільна особистість. Це не продукт правопорядку, а реально існуючий організм, на який держава впливає, але не закликає до життя. Органічна теорія виходить з того, що всі колективи, які задовольняють відомим фактичним умовам, є юридичними особами. Усяка юридична особа має потребу у волі для здійснення своїх прав. Тим часом реальна воля існує тільки у людини, тому тільки людські індивіди і можуть висловлювати волю колективних осіб, а це можливо, якщо останні мають відповідні органи. У такій побудові орган є ні чим іншим, як індивідом, що передає назовні волю колективної особи. Колектив у юридичному сенсі є ніщо без своїх органів. Між колективом і органом не існує ніяких юридичних стосунків, оскільки вони представляють єдину особу. Існує одне юридичне ціле, колектив, організований, мислячий і бажаючий через свої органи.