Ця теорія також була піддана критиці, але прибічники ідеї О.Гірке розвинули її в рамках так званої реалістичної теорії. Зокрема, Л.Мішу іР.Салейль зауважували, щоб людський колектив перетворився на самостійну особу, відмінну від суми індивідів, що його складають, необхідні: а) наявність у колективу постійного інтересу, відмінного від індивідуальних інтересів його членів; б) відповідна організація, здатна виявляти колективну волю, представляти і захищати спільний інтерес; в) включення колективу в юридичне середовище.
Сучасна доктрина юридичної особистості корпорацій у цілому базується або на теорії фікцій, або на органічній (реалістичній), або на позитивістських теоріях юридичної особи, практично не вносячи нічого принципово нового в жодну з них. Разом з тим, як це не парадоксально, існуюча і нині множинність теорій юридичної особи не впливає негативно на практику його функціонування. Першочергова мета, яка стояла перед дослідниками феномена юридичної особи, -
Д.М. Лук 'янець 547
обгрунтування розмежування майна корпорації й учасників цієї корпорації, а також третіх осіб. Саме спільність вказаної мети, незважаючи на різнобій думок, об'єднує теорії юридичної особи і дозволяє всім їм чудово обслуговувати потреби сучасного капіталістичного обігу. Юридична особа постає як суб'єкт публічного і приватного права, що вступає в цивільні, адміністративні, кримінальні та трудові відносини від свого власного імені і відповідаючого в рамках цих відносин власним майном 21.
Враховуючи це, не зовсім зрозумілими є твердження деяких дослідників про те, що юридична особа - цивільно-правова категорія і її застосування для регулювання інших суспільних відносин не виправдане ні теоретично, ні практично 22.
Якщо на стадії свого максимального розвитку категорією "юридична особа" охоплювались всі його суспільні відносини, закладеш у поняттях "обмін", "обіг", за сучасних умов суспільні відносини не обмежуються вже обміном, а включають і відносини між державою та суб'єктами підприємництва, а також між засновниками підприємства і самим підприємством та торкаються параметрів регулювання й управління їх господарською (підприємницькою) діяльністю. В результаті категорією юридичної особи неможливо опосередкувати обсяг їх правосуб'єктності. Логічним продовженням її стає категорія "суб'єкт підприємництва", а конкретним її виразом — підприємство. Але це зовсім не означає відмови від поняття юридичної особи. Всі підприємницькі структури й організації, що беруть участь у сфері обігу, повинні володіти правами юридичної особи23.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або у третейському суді.
Як зазначалося вище, для правопорушника відповідальність полягає у виконанні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру або в обмеженні його прав. Із наведеного в Цивільному кодексі України визначення юридичної особи випливає, що стосовно юридичних осіб існує потенційна можливість застосування санкцій різноманітного характеру:
• володіння відокремленим майном зумовлює можливість застосування санкцій майнового (за змістом) характеру ( стягнення недоїмки, штрафу, пені тощо);
• можливість набувати від свого імені майнових та особистих немайнових прав зумовлює застосування санкцій у вигляді обмежень цієї можливості (наприклад, ст.37 Закону України
54fl РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З
"Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуільного режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону стосовно антимо-нопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших зазначених в ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави. Крім того цією ж статтею передбачено тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у разі порушення цього закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економгжої безпеки);
• організаційна єдність зумовлює можливість застосування санкцій, направлених на ліквідацію цієї єдності (наприклад, ст.53 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище).
Таким чином, юридична особа є потенційно деліктоздатною, тобто здатна нести відповідальність, причому не тільки цивільно-правову, а й адміністративну. Цивільно-правова відповідальність використовує тільки один напрям впливу на юридичних осіб, виключно через майно. В той же час адміністративна відповідальність охоплює всі можливі напрями впливу.
Як уже було вказано вище, поняття адміністративного правопорушення (проступку) включає в себе і передбаченість настання за це діяння адміністративної відповідальності, але законодавство не містить в собі її чіткого визначення. В цьому випадку логічним буде твердження про те, що юридична особа не може бути суб'єктом адміністративного правопорушення (в контексті КпАП). При цьому, однак, нічим не заперечується ісігування інших підстав адміністративної відповідальності, суб'єктом яких може бути і юридична особа.
Навіть якщо взяти визначеная адміністративного правопорушення, наведене у ст. 9 КпАП, поза його зв'язком з іншими нормами Кодексу, то воно є цілком придатним і для юридичних осіб за умов певного коригування вказаних у ньому форм вини.
Взагалі, уявляється неправ:нльним розглядати питання адміністративної відповідальності вшлючно крізь призму КпАП. Норми,
Д.М. Лук'янецъ 549
що стосуються адміністративних правопорушень фізичних осіб, є лише частиною норм, що утворюють інститут адміністративної відповідальності, і цей інститут є значно багатшим за змістом, ніж це можна собі уявити, досліджуючи КпАП. ЕІодночас КпАП - це єдиний нормативний акт, норми якого дають змогу визначати класифікаційні ознаки адміністративної відповідальності, а відтак служать відправною точкою для досліджень у сфері адміністративної відповідальності.
Багато європейських країн, зіткнувшись з проблемою зростання правопорушень і злочинів, що скоюються корпораціями та іншими юридичними особами, давно пішли шляхом введення інституту відповідальності юридичних осіб за вчинення не тільки адміністративних, а й кримінальних правопорушень. Водночас їх кримінальна відповідальність встановлена у Франції, Фінляндії, Бельгії, Данії, Японії, Канаді, СІЛА, Кореї, Голландії, Норвегії, Австрії і деяких інших країнах. Адміністративна відповідальність юридичних осіб, причому кодифікованими актами, введена в Німеччині, Італії та Португалії.
Слід зазначити, що цей інститут найширше використовується у праві Європейської Спільноти 24. Іноді у літературі зустрічається згадування і про так звану "квазікримінальну", а за суттю адміністративно-кримінальну відповідальність юридичних осіб. Зокрема, така відповідальність передбачена у законодавстві Швеції, Італії та Бельгії. В Італії, наприклад, така відповідальність передбачена за порушення законодавства про свободу конкуренції, у Бельгії - у податковій, митній та сільськогосподарській сферах 25.
Сучасні дослідники стверджують, що необхідність введення відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної) юридичних осіб за вчинення, головним чином, господарських та економічних правопорушень пов'язана багато в чому з тією обставиною, що всередині колективного суб'єкта або спільноти (підприємства, корпорації) діють потужні фактори, які впливають на індивідуальну волю окремих членів цієї спільноти.
Багато кримінологічних досліджень підтвердили висловлене ще в 30-х роках німецьким юристом Р.Бушем припущення, що із включенням до спільноти з протиправною направленістю в окремого учасника цього колективу із-за завищеної оцінки інтересів спільноти послаблялись стримуючі мотиви, яких ніби достатньо для перешкоджання протиправному, але індивідуальному діянню. Готовність окремого члена віддати перевагу інтересам спільноти порівняно з вимогами правових заборон стимулюється через так звану методику колективної нейтралізації, яка дає можливість члену спільноти находити легітимацію своєї неналежної поведінки. До цього часто додається
550 РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З
соціальна залежність окремого члена спільноти й удаваний етичний нейтралітет господарських правопорушень, на тлі якого меркне індивідуальна санкція кримінально-правової або адміністративної норми.
При вчиненні юридичними особами правопорушень проявляється вплив і характерного для сучасного господарського життя поділу праці. В окремого члена спільноти не виникає усвідомлення неправомірної направленості конкретного виконуваного ним акта поведінки, оскільки він не уявляє, та й не може уявити, що бере участь у неправомірному діянні. Крім того, окремий співучасник правопорушення у такій ситуації часто не виконує повного складу правопорушення. До того ж специфіка поділу праці на виробництвах і підприємствах дозволяє перекладати відповідальність за діяння з осіб, повинних її понести відповідно до закону, на залежних від них підлеглих.