Існуюча прІактика свідчить про те, що незалежно від того, чи застосовується основне стягнення, чи основне та додаткове, чи окремо додаткове стягнення, для правопорушника настає адміністративна відповідальність. Одночасно незалежно від того, чи визначає правова норма стягнення як додаткове чи: як основне, за своєю природою воно виступає одним із видів каральних примусових санкцій, тобто є покаранням.
Вище вказувалось на єдність правової природи всіх адміністративних стягнень і на те, що ні згіконодавець, ні дослідники не наділяють додаткові стягнення якимись особливостями, з урахуванням яких можна було б Іазати про їх суттєву відмінність від інших стягнень, або що як додаткові вони втрачають свої каральні властивості і мають на меті застосування лише превентивних заходів. Це підтверджується й тим, що законодавець закріпив положення, згідно з яким додаткові стягнення (зокрема, конфіскація та сплатне вилучення) можуть виступати і як основні.
Н.В. Кізіма 585
Беручи до уваги, що при застосуванні основного та додаткового стягнення, які, в свою чергу, виступають самостійними видами адміністративних стягнень і є формалін адміністративного примусу, на особу накладається покарання, маємо дійти висновку про застосування до правопорушника двох покарань.
До речі, питання подвійності покарання знайшли відгук і в працях іноземних правників, які наголошують, що особу не слід двічі адміністративно карати за одне й те саме порушення того самого правила 19.
Поряд з цим науковці, порушуючи питання щодо неможливості притягнення двічі до відповідальності, вказують на те, що принцип "не двічі за одне" стосується застосування штрафних, каральних санкцій і не суперечить тому, що до правопорушника, який був підданий штрафній, каральній відповідальності, одночасно застосовуються правовідновлювальні санкції, якщо його діями було нанесено майнової або іншої шкоди 20. Однак ш конфіскація, ні сплатне вилучення не мають характеру правовідновлювальної санкції, а є лише каральною, оскільки не мають на меті ''покрити" заподіяну майнову чи іншу шкоду.
Тож наскільки взагалі є правомірним застосуваїяня двох видів стягнень до однієї особи за одне і те саме правопорушення? Це принципове питання має бути, на наш поіяяд, вирішено до прийняття нового Кодексу про адміністративні проступки.
Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне відійти від усталеного підходу до розв'язання цього питання та обмежитись одним покаранням за вчинення одного правопорушення. Це може бути здійснено за допомогою законодавчого закріплення принципу альтернативності в санкціях правових норм, які на сьогодні передбачають подвійність адміністративних покарань.
Однак на сьогодні жодний нормативно-правовий акт, на підставі якого здійснюється притягнення до відповідальності та застосування адміністративних стягнень, не містить хоча б узагальненого переліку принципів, їх закріплення та дотримання є однією з ключових гарантій забезпечення прав учасників юрисдикційного провадження. Законодавче закріплення основних принципі? застосування адміністративних стягнень є найпершим і найважливішим кроком для закладення основ взаємовідносин між громадянами, юридичними особами та відповідними державними органами на засадах поваги один до одного та до встановлених правовими нормами правил поведінки.
До того ж потребує окремого законодавчого закріплення положення, яким би було усунено невідповідності та протиріччя строків
586 РОЗДІЛ XIII • ГЛАВА 2
накладення адміністративних стягнень. Вони мають бути зведені до єдиного критерію, який би став універсальним. Тобто ці строки поширюватимуться як на фізичних, так і на юридичних осіб і, на нашу думку, можуть визначатися:
• з дня вчинення правопорушення;
• з дня виявлення правопорушення при триваючому правопорушенні;
• з дня проведення уповноваженими державними органами спеціально передбачених законом заходів контролю, якщо правопорушення не могло бути виявлене іншим чином, але не пізніше законодавче встановленого терміну для вжиття таких заходів.
Процесуальний аспект застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб більш регламентований та систематизований. Натомість аналогічний прзцес щодо юридичних осіб має розпорошений характер. Внаслідок цього відсутній єдиний підхід щодо застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб. Тож у проекті Кодексу про адміністративні проступки має бути окремо закріплено умови й порядок застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб.
Важливість розглянутої проблематики посилюється у зв'язку з радикальною зміною пріоритетів у діяльності держави, висуванням на перший план людини, її інтересів, прав та свобод. Тому пропоновані зміни мають бути не лише задекларовані, а й повинні отримати відповідне наукове тлумачення та нормативно-правове закріплення. Зокрема, глибшому осмисленню у нормотворчій та правозастосовчій практиці правової природи окремих адміністративних стягнень, підстав, принципів та механізму їх застосування сприятиме детальніший розгляд питання щодо адміністративних штрафів.
Література (до гл. 2)
1. Якуба ОМ. Административная ответственность по советскому праву; БахрахД.Н. Административная ответственность в СССР.
2. Каломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення. Автореф. канд. дис. — X., 1999; Бондаренко Г.П. Штраф лк вид адміністративно-правової санкції. — Л., 1965; Савин М.Я. Административный штраф. — М, 1984.
3. Павлова Е.С. Применение судьей мер административного взыскания. — М., 1987.
4. Див.: Додін Є.В. II У кн.: Державне управління: теорія та практика / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. — К., 1998. — С. 260; Державне управління в Україні: Навчальний посібник /За заг. ред. В.Б. Авер 'янова. — К., 1999. — С. 170.
Н.В. Кізіма 587
5. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 23.
6. Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984 — Додаток до № 51. — Ст. 1122. — Станом на 18.05.2000.
7. Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 22. — Ст. 107.
8. Козлов Ю.М., Попова Л.Л. Административное право. — М., 1999. — С. 352.
9. Овсянко Д.М. Административное право. — М., 1999. — С. 134; Серегин А.В. Административная ответственность за нарушение общественного порядка. — М., 1968. —С. 50; ОпришкоВ.Ф. Ответственность по новому административному законодательству. — К., 1983. — С. 13.
10. Коваль Л.В. Адміністративне право України. — К., 1994. — С. 114.
11. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. — М., 1989. — С. 46.
12. Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. — М., 1998.
13. Козлов Ю.М., Попова Л.Л. Административное право. — М., 1999. — С. 351.
14. Веремеенко И.И. Административно-правовые санкции. — М., 1975. — С. 80.
15. Питання основних і додаткових стягнень деяким чином висвітлюється в роботі Л.В. Коваля, в розрізі розмежування адміністративних стягнень за певними узагальнюючими ознаками та включення їх до відповідних кваліфікаційних груп. Він зазначав: "За обсягом покарання розрізняють основні, додаткові та субінститутні адміністративні покарання. Основні мають самостійний характер і безпосередньо застосовуються до правопорушника. Додаткові застосовуються не самостійно, а доповнюють основні" (Коваль Л.В. Административно-деликтные отношения. — К., 1979. — С. 36).
16. Ст. 25 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
17. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в І півріччі 2000 року за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 5(21).
18. Відомості Верховної Ради. — 1995. — № 34. — Ст. 266 (зі змінами на 23.03.2000).
19. Див.: Доповідь правничого радника офісу Генерального прокурора Ірландії п. А. Планкетта та почесного голови адміністративного трибуналу Калсругєа (Німеччина) п. Е. Лібермана та судці адміністративного апеляційного суду Франції пані М. Гірс на семінарі з питань адміністративної юстиції. — К., 23-24 квітня 1997 р.
20. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. — М., Зерцало, 1997. — С. 469.
588 РОЗДІЛ XIII • ГЛАВА З
Глава 3. Штраф як найпоширеніший вид адміністративних стягнень та його застосування
О Адміністративний штраф: загальні риси. Найпоширенішим видом реакції держави на вчинеісня адміністративних правопорушень в адміністративно-деліктному законодавстві України був і залишається адміністративний штраф: за даними адміністративно-юрис-дикційної пракшки щороку у 91-93 відсотках усіх постанов про накладення адміністративних стягнень передбачається саме адміністративний штраф.
Виникнувши ще за часів римського права, адміністративний штраф (poena pecuniaria) розглядався, як, до речі, й тепер, як різновид грошового стягнення, що накладалося уповноваженою особою і потрапляло в дохід держави. У 20-30-х роках XX ст. в законодавстві УРСР адміністративна відповідальність взагалі ототожнювалася із застосуванням за протиправні діяння штрафів в адміністративному порядку. Адміністративний штраф зберіг свої домінуючі позиції серед адміністративних стягнень і до сьогодні.
Разом з тим, останнім часом спостерігається досить стійка тенденція до прийняття нормативно-правових актів, які передбачають за вчинення саме адміністративних проступків, зокрема у підприємницькій діяльності, застосування так званих фінансових санкцій у вигляді штрафів. Докладніше цей аспект проблеми висвітлюється у наступній главі, а тут зазначимо, що законодавець, називаючи згадані санкції "фінансовими", пропонує й специфічний механізм їхнього застосування. Він не має нічого спільного з процесуальним режимом, передбаченим чинним законодавством для адміністративних штрафів, а це, у свою чергу, свідчить про помилкове об'єднання штрафних санкцій різної правової природи.