Таким чином, виникає ситуація, що практично не має аналогів у світовій практиці: заробітна плата міністра встановлюється на рівні 1520-2008 грн. і складається з: посадового окладу (380 грн.), доплати за ранг (160 грн.), надбавки за вислугу років (до 216 грн. - залежно від стажу), надбавки за інтенсивність праці (600 грн.) та премії (від 380 до 652 грн. - залежно від стажу).
Заробітна плата державного службовця найнижчого - 15-го рангу має діапазон від 279,3 грн. до 353,78 грн. і складається з посадового окладу (95 грн.), доплати за ранг (45 грн.), надбавки за вислугу
В.О. Тимофеев 363
років (до 56 грн. залежно від стажу), надбавки за інтенсивність праці (70 грн.) та премії (69,3-87,78 грн.).
Якщо прийняти максимальний розмір заробітної плати міністра (або державного службовця найнижчого - 15-го рангу) за 100 відсотків, то 18,9 відсотка (відповідно 26,8 відсотка) припадає на посадовий оклад, 8 відсотків (12,7 відсотка) - на доплату за ранг, 10,7 відсотка (15,8 відсотка) - на надбавку за вислугу років, 29,9 відсотка (19,8 відсотка) - на надбавку за інтенсивність праці і 32,5 відсотка (24,8 відсотка) - на премію.
Таким чином, основна тарифна частина заробітної плати (посадовий оклад і доплата за ранг) становить лише 26,9-39,5 відсотка від сукупної заробітної плати. Останнє суперечить не лише економічній логіці, а й світовій практиці, яка незаперечне свідчить про те, що система матеріального стимулювання найбільш ефективно працює за умови, коли частка тарифу (посадовий оклад) є не нижчою 65-70 відсотків від сукупного заробітку працюючого.
Як свідчить проведений аналіз, діюча система оплати праці державних службовців є досить складною, не має достатньої прозорості, а деякі її елементи не створюють умови для забезпечення рівної оплати за рівну працю на одній і тій самій посаді відповідно до рівної міри праці.
Скажімо, це стосується, наприклад, надбавок за вислугу років, які не пов'язані з результатами праці, проте мають більшу частку у заробітній платі, ніж така складова як доплата за ранг. І якщо застосування такої надбавки можна визнати доцільним у стимулюванні праці нижчої і середньої ланки державних службовців, то стосовно керівного складу працівників (тобто керівників та їх заступників, посади яких належать до першої і другої категорії державних службовців) ця норма є економічно абсурдною.
На наш погляд, для усунення цієї суперечності необхідно при визначенні величини доплат за вислугу років! враховувати, крім того, стаж роботи на конкретній посаді або в тій чи іншій посадовій категорії.
Для підвищення стимулюючої ролі діючої системи оплати праці державних службовців необхідно зробити її більш прозорою і зрозумілою. Для цього, на наш погляд, слід використати досвід такої країни, як Німеччина, де прийнято Закон "Про заробітну плату державних службовців" 8, у якому ретельно визначено всі види та рівні диференційованої оплати праці за окремими категоріями службовців. Це дає змогу не тільки мати чітку нормативну базу, а й додаткову інформацію про "правила та цілі просування по службі", що само по собі виступає додатковим стимулом до праці.
364
РОЗДІЛ VIII • ГЛАВА 5
Література (до гл. 4)
1. Організаційно-ираяові засади формування і функціонування державної служби у сфері державної виконавчої влади України: Наукова доповідь. Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К., 1996.
2. Див.: Гурт Б. Державне управління. - К., 1993. - С.24.
3. Там само. - С. 27-28.
4. Професійні кваліфікації та як користуватися ними. Міністерство праці Франції. - Париж, 1993. - С. 4.
5. Там само. — С. 9
6. Загальні положення про державних службовців. - Париж: Видавництво Жюйє, 1992.
7. Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судій та інших органів: Постанова Кабінету Міністрів України № 2288 від 13 грудня 1999 року.
8. Федеральний Закон "Про оплату праці". - Бонн, 1992.
Глава 5. Система підготовки і підвищення кваліфікації кадрів державної служби: проблеми розвитку
Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське Співтовариство, проведення адміністративної реформи, зокрема реформи системи державної служби, потребують підготовки нової генерації керівників і фахівців органів державної влади та органів місцевого самоврядування, формування професійно підготовленого кадрового резерву для заміщення посад у структурах державного апарату.
Розвиток державної служби України протягом останніх років XX століття визначався положеннями Указу Президента України від 10 листопада 1995 р. "Про затвердження Програми кадрового забезпечення державної служби та Програми роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій".
У напрямі професійного навчання працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування за цей період:
• розроблено та запроваджено відповідну нормативно-правову базу;
• утворено освітню галузь "Державне управління" підготовки магістрів за спеціальноспми "Державне управління" та "Державна агужба", які включають необхідний спектр спеціалізацій;
О.Ю. Оболенсъкий 365
• сформовано мережу навчальних закладів;
• розроблено та впроваджено у навчальний процес освітньо-професійні програми підготовки магістрів за спеціальностями освітньої галузі "Державне управління";
• запроваджено різні види підвищення кваліфікації, що забезпечує його безперервність, у тому числі за професійними програмами підвищення кваліфікації державних службовців;
• утворено необхідні для науково-методичного забезпечення навчального процесу консультативно-дорадчі органи з науково-педагогічних працівників;
• залучається міжнародна технічна допомога для розвитку професійного навчання державних службовців.
Тим самим утворено загальнонаціональну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Подальший її розвиток визначено Комплексною програмою підготовки державних службовців, загвердженою Ука;юм Президента України від 9 листопада 2000 р.
П Мета та зміст загальнонаціональної системи навчання державних службовців. В умовах реалізації основних положень нової моделі державного управління та втілення конституційних положень демократичної, правової, соціальної держави та формування громадянського суспільства надзвичайно гостро поста: проблема кадрового забезпечення державного апарату високоосвіченими, фахово підготовленими, кваліфікованими і компетентними фахівцями, здатними результативно та ефективно працювати в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Суспільство й держава потребують підготовки нової генерації і підвищення кваліфікації вже працюючих керівників та фахівців органів державної влади та місцевого самоврядування, формування реального та перспективного резерву їх кадрів. Таким чином, одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розюатку України є якісне вдосконалення загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
В основу цієї системи покладено соціальну природу служби в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, гарантії громадянам рівних прав і можливостей для професійної підготовки та цілісного розвитку особи, визначені пріоритетність гуманістичного та демократичного спрямування, випереджаючий характер змісту навчання, відкритість новим технологіям, особливо на шляху індивідуалізації навчання державних службовців.
366
РОЗДІЛ VIII • ГЛАВА 5
Сьогодні немає фактично жодного питання організації та функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування, державної служби взагалі, яке б не було пов'язане з рівнем професіоналізму службовпдв. Запровадження адміністративної реформи, формування на сучасних засадах механізму держави та державного апарату, розвиток державної служби органічно пов'язані з професійною підготовкою кадрів.
Система професійного навчання державних службовців розвивається на базі української вищої школи з її інтелектуальним, духовним, кадровим, матеріально-технічним потенціалом.
Подальший розвиток системи професійного навчання нерозривно пов'язаний із зміцненням державної служби України, є складовою її кадрового забезпечення.
За таких умов ефективне функціонування системи безперервного професійного навчання державних службовців є нагальною потребою та важливим фактором зміцнення державності, становлення правової, демократичної, соціальної держави з соціально орієнтованою ринковою економікою.
Це дає можливість визначити шляхи вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Вони обумовлені насамперед стратегією та змістом реформ і перетворень, - в яких все більше підвищується роль осо-бистісного фактора, наукових знань, професіоналізму та компетентності кадрів державного апарату. Зміст і рівень їх спеціального, фахового, професійного навчання повинні мати випереджаючий характер, враховувати динамізм економічних і соціальних процесів, завдання та труднощі становлення нової моделі державного управління, кадрового забезпечення державної служби.